Операція «Північ». Чому i для чого?

Операція «Північ» — це насильницьке виселення конфесії Свідків Єгови з Білоруської, Латвійської, Литовської, Молдавської, Української та Естонської РСР. За два квітневі дні 1951 року помешкання віруючих були конфісковані, а їх самих, 9 793 людини – чоловіків, жінок, старих і дітей – в нестерпних умовах під конвоєм було виселено до Сибіру і розкидано серед спецпоселень у Томській і Іркутській областях та Красноярському краї. Засланих примусили до важкої праці. Рішення про депортацію було затверджено особисто Йосипом Сталіним.

У сталінські часи пройшло кілька хвиль депортацій. Близько 10 народностей зазнали тотальної депортації. Вибірково висилалися громадяни за етнічною, соціальною, політичною і конфесійною ознакою. Унікальність операції «Північ» в тому, що вона була наймасовішою тотальної депортацією віруючих однієї релігії, оскільки влада СРСР спробувала виселити Свідків Єгови з їхніми сім’ями з місць їх поселення.

Відлуння цієї операції відчуваються 70 років по тому, в контексті масового кримінального переслідування віруючих цієї релігії в сучасній Росії.

До Другої світової війни на території СРСР чисельність Свідків Єгови була невеликою. У 1929 році зв’язок із зарубіжними одновірцями підтримували лише близько 100 сімей з різних міст СРСР. Однак у 1939 році до Білоруської та Української РСР були приєднані додаткові території, у 1940 році було приєднано Латвію, Литву і Естонію як республіки СРСР, а в тому ж році за рахунок нових територій була утворена Молдавська РСР. В результаті кілька тисяч Свідків Єгови з дітьми стали громадянами СРСР.

Трохи пізніше мільйони радянських громадян були відвезені на територію третього Рейху і там, в концтаборах, у них була можливість познайомитися з ув’язненими Свідками Єгови, яких налічувалось тисячі. Через відмову з релігійних причин служити в рядах Вермахту і навіть за відмову підкидати руку в нацистському вітанні віруючі зазнали масових репресій. На концтабірному одязі для Свідків Єгови була передбачена особлива нашивка у вигляді фіолетового трикутника. У 1961 році британський радянознавець Вальтер Коларц у своїй книзі «Релігія в Радянському Союзі» написав: «Німецькі концентраційні табори, як не дивно, були одними із шляхів, через які звістка Свідків Єгови проникла в Росію. Її принесли туди російські військовополонені в Німеччині, які захоплювались мужністю та стійкістю Свідків і, мабуть, через це почали цікавитись їхньою теологію». Тільки в одному Равенсбрюці близько 300 жінок з Радянського Союзу стали Свідками Єгови.

Привертав увагу політичний нейтралітет: вони відмовлялися вступати до партійних організацій, служити в збройних силах і навіть купувати військові облігації. Хоча Свідки Єгови ставилися з повагою до державної символіки, не виступали проти влади і не примушували до цього інших, вони відмовлялися віддавати піонерський салют, присягати прапору і брати участь в інших радянських церемоніях, розцінюючи їх як гріх ідолопоклонства. Особиста безкомпромісна позиція Свідків Єгови виразно контрастувала із загальними настроями воєнного та повоєнного часу і викликала невдоволення радянської влади.

Після десятиліть непримиренної боротьби з релігійністю Радянський Союз на початку 1940-х років став проводити більш гнучку релігійну політику. Було відкрито багато релігійних громад при умові, що вони підтримували комуністичну ідеологію і службу в армії. У 1949 році Свідки Єгови клопотали до Ради у справах релігійних культів про реєстрацію їхньої діяльності. Влада запропонувала їм реєстрацію ціною зречення від основних доктрин і відкритого прославлення Сталіна і політики СРСР. Віруючі відмовилися. В результаті влада затаврувала їхнє богослов’я і богослужбову практику як «антирадянську діяльність». Підсумковий вердикт: «Реєстрації не підлягають».

Розсекречено листа, якого Міністр держбезпеки Абакумов приніс Сталіну 30 травня 1950 року. Це лист «Про необхідність виселення із західних областей [CРCР] учасників секти єговістів і членів їхніх сімей». У листі переважають безпідставні емоційні визначення: «нелегальна секта», «ватажки єговістського підпілля», «розкрито і ліквідовано кілька антирадянських організацій», «ворожа діяльність», «активна ворожа робота», «злісна антирадянська агітація», «провокаційні вигадки». (Примітка: термін «єговісти», який використовувався МДБ, не є прийнятним для самих віруючих).

Щодо фактів стосовно протиправної діяльності в документі наводиться лише наступне: «Ведуть пропаганду про встановлення в СРСР теократичного ладу, при якому влада повинна належати духовенству. Єговісти виступають проти заходів партії і Радянського уряду, особливо щодо колгоспного будівництва, закликають до відмови від служби в радянській армії, поширюють серед населення антирадянську літературу». Наскільки ці твердження відповідали дійсності?

«Згадана пропаганда про встановлення теократичного ладу в СРСР» — це добра новина про світле майбутнє під небесним правлінням Христа. Жодних закликів до насильницького повалення радянського ладу в проповідях Свідків Єгови не було, а під «антирадянською літературою» малися на увазі Біблії, зошити з її рукописними фрагментами і біблійні посібники. (У російському законі «Про реабілітацію жертв політичних репресій» стверджується, що «незалежно від фактичного обґрунтування звинувачення» антирадянська агітація і пропаганда «визнані такими, що не є небезпечними для суспільства»).

Свідки Єгови не брали участі в жодному політичному колабораціонізмі. У роки Другої світової війни вони опинилися між трьох вогнів, оскільки за відмову з мотивів особистих переконань брати в руки зброю їх переслідувало і гестапо, і більшовики, і партизани. Миролюбність Свідків Єгови була очевидною, власне, і в ході проведення операції «Північ»: не відбулося жодних конфліктів чи сутичок віруючих з оперативними групами, застосування солдатами фізичної сили або зброї.

Дійсно, Свідки Єгови не брали участі в заходах партії, однак вони не виступали проти дій влади або колгоспного будівництва. Вони поважали право інших людей на релігійне і політичне самовизначення, тому очікували на таку ж повагу до своїх поглядів та почуттів.

Влада називала це «ширмою безпартійності і аполітичності», за якою нібито ховалася «буржуазна сутність».

Хоча в донесенні Сталіну віруючих не звинувачували в шпигунські діяльності, за 2 тижні до операції «Північ» в газеті «Правда» від 19 березня 1951 року з’явилася стаття «Американські шпигуни перед судом народу» — про суд над Свідками Єгови у Варшаві. Невідомо, чи була вона опублікована за випадковим збігом або ж цілеспрямовано в рамках ідеологічної підготовки до операції «Північ». Деякі конвойні, за спогадами віруючих, жартома говорили, що в ешелонах їдуть «американські шпигуни».

Тим часом у 1940-х роках в США Свідки Єгови теж стикалися з нерозумінням своєї віри.

У черговій папці, що була передана Голові безпеки 19 лютого 1951 року, зазначалось: «Цілком таємно. Товаришу Сталіну Й. В. МДБ СРСР повідомляло Вам у жовтні 1950 року щодо питання про виселення єговістів. Ви запропонували провести виселення у березні – квітні 1951 року. Постанова Ради Міністрів СРСР тоді не приймалась. Надаю проєкт Постанови Ради Міністрів СРСР стосовно цього питання. Прошу Вашого рішення. Абакумов». Разом з цим листом керівник МДБ подав детальніше донесення, в якому наводився перелік заходів, вжитих щодо Свідків Єгови протягом 1947—1950 років: «Заарештовано 1048 осіб ватажків і активістів секти, вилучено 5 підпільних друкарень і понад 35000 примірників… літератури».

Заарештовані 1048 віруючих, про яких повідомляється в донесенні, загалом засуджувалися до тривалих, до 25 років, термінів ув’язнення і трудколоній. Згідно з матеріалами кримінальних справ, багатьох з них звинувачували у зборі коштів для матеріальної допомоги сім’ям, голови яких були заарештовані за віру.

До статистики Міністерства держбезпеки очевидно не внесено сотні Свідків Єгови, яких у липні 1949 року було вислано з Молдавської РСР до Казахстану та сусідніх регіонів у складі 40 тисяч різних «неблагонадійних елементів».

Репресії 1940-х років не принесли Радянському уряду бажаних результатів. У донесенні Голови МДБ далі йшлося: «Сектанти-нелегали, що залишилися на волі, продовжують вести активну антирадянську роботу і знову вживають заходів для зміцнення секти. […] Органами МДБ України, Білорусії, Молдавії, Латвії, Литви і Естонії виявлено понад 300 осіб керівного активу єговістів, зокрема й 13 керівників обласних єговістських організацій, 40 керівників районних організацій і 250 керівників сектантських осередків та активістів».

Саме тому що не спрацювала політика залякування, МДБ рекомендувало поголовну депортацію Свідків Єгови: «З метою припинення подальшої антирадянської діяльності єговістського підпілля МДБ СРСР вважає за необхідне, окрім арешту керівних учасників єговістської секти, виселити за межі України, Білорусії, Молдавії, Латвії, Литви та Естонії виявлених єговістів з сім’ями в Іркутську і Томську області». (Дивіться статтю «Операція “Північ “. Як це було?».) Керівник МДБ у своєму донесенні уточнив, що виселення Свідків Єгови погоджено з республіканськими секретарями ЦК КП (б), включно з тодішнім керівником Молдавії Леонідом Брежнєвим, і вони також вважають депортацію необхідним заходом.

Таким чином заявленою метою було «припинення подальшої антирадянської діяльності». У численних подальших архівних документах знову і знову декларується мета «розгрому», «припинення», «згасання», «повного розпаду та ліквідації» Свідків Єгови. Окремим пунктом у постанові зазначалося: «Виселення провести навічно».

Пізніше у законодавстві про реабілітацію репресованих народів схожі дії державних органів були охарактеризовані як геноцид.

Віруючих не звільнили навіть після смерті Сталіна. Зрештою, у вересні 1965 року Наказом Президії Верховної ради СРСР «обмеження щодо спецпоселення з учасників сект “Свідки Єгови “… і членів їхніх сімей» були зняті. На той час ряди Свідків Єгови поповнилися новонаверненими з числа інших репресованих «ворогів народу» і сибіряків. Хоча у більшості випадків віруючі не могли повернутися на своє колишнє місце проживання, загартовані висланням, вони могли переїхати у сприятливі регіони СРСР. Це означало, що Міністерство державної безпеки помилилося, вважаючи, що заборона і репресії здатні викорінити релігію Свідків Єгови в країні. (Дивіться статтю «Операція “Північ”. Наслідки і підсумки».)

Генерал-полковник Віктор Абакумов був заарештований 12 липня 1951 року – через 2 місяці після проведення операції «Північ». Він був звинувачений у державній зраді та у 1954 році розстріляний у с. Левашово (тепер Санкт-Петербург). Він не був реабілітований.